СРЕБРЕНИЦЯ, БОСНІЯ І ГЕРЦОГОВИНА – Щороку Нермин Чатич приїжджає до Боснії зі свого дому у Швеції, щоб відчинити старий родинний будинок, який тепер стоїть порожнім. Він чекає вже три десятиліття, щоб знайти останки свого брата. Його мати провела решту життя, намагаючись їх відшукати, але померла, так і не отримавши відповіді.
«Скільки може тривати надія? Я боюся, що втрачу її, перш ніж піду в інший світ», – розповів він Балканській службі Радіо Свобода.
Ні тіла. Ні справедливості. Ні спокою.
Це історія, яку переживає Нермин Чатич і тисячі інших родин у Боснії вже 30 років після того, як боснійсько-сербські сили вбили понад 8 000 боснійських мусульманських чоловіків і хлопців у місті Сребрениця – єдиному випадку, офіційно визнаному геноцидом у Європі після Другої світової війни.
Your browser doesn’t support HTML5
Безмовна трагедія Сребрениці: сотні матерів помирають, не дочекавшись справедливості (відео)
Масштаб і жорстокість вбивств у Сребрениці в липні 1995 року в анклаві під контролем боснійських мусульман, куди десятки тисяч людей втекли від боснійсько-сербських військ у пошуках безпеки, шокували світ. Це зрештою призвело до кількох гучних вироків у Міжнародному кримінальному трибуналі по колишній Югославії (МКТЮ), також відомому як Гаазький трибунал.
Серед засуджених був і боснійсько-сербський воєначальник Ратко Младич, якого у 2017 році визнали винним у воєнних злочинах, злочинах проти людяності та геноциді й засудили до довічного ув’язнення.
Хайра Чатич, яка втратила чоловіка й сина під час масового вбивства в Сребрениці у 1995 році, на тлі фотографій загиблих і зниклих безвісти
Але це була лише верхівка айсберга.
І коли світ відзначає 30-ту річницю різанини у Сребрениці, ті, хто працював над притягненням винних до відповідальності, кажуть: є багато уроків, які слід засвоїти.
Уроків, які необхідно вивчити, аби здійснити правосуддя для родин жертв Сребрениці – і в майбутньому для тих, хто постраждав у таких країнах, як Україна, яка вже понад три роки протистоїть вторгненню російських військ і стала свідком численних звірств.
«Справедливості не було досягнуто належним чином»
Ті, хто безпосередньо вбивав, закопував тіла, ґвалтував, руйнував життя та сім’ї, розривав на частини суспільство Сребрениці, – більшість із них досі ходять на свободіЖанін ді Джованні
«Дуже мало людей [у Боснії] були задоволені судовою системою», – сказала Жанін Ді Джованні, директорка організації The Reckoning Project, яка об'єднує журналістів і юристів для збору доказів і притягнення воєнних злочинців до відповідальності.
«Ті, хто безпосередньо вбивав, закопував тіла, ґвалтував, руйнував життя та сім’ї, розривав на частини суспільство Сребрениці, – більшість із них досі ходять на свободі», – сказала вона в інтерв’ю Радіо Свобода.
Загалом Гаазький трибунал засудив 18 осіб – п’ятеро з них отримали довічні терміни – за геноцид та інші злочини, скоєні в Сребрениці.
Джеффрі Найс, який очолював обвинувачення проти колишнього лідера Югославії Слободана Мілошевича в Гаазі, також вважає, що судовий процес не виправдав очікувань.
Британський прокурор Джеффрі Найс під час інтерв’ю у своєму офісі в Лондоні
«Я думаю, що загалом можна дійти висновку, що справедливості або не було досягнуто, або її не було досягнуто належним чином», – сказав він в інтерв’ю Радіо Свобода.
«Історія, ймовірно, не оцінить цей процес поблажливо, але може поставитися до нього з розумінням. Обидва трибунали – по Руанді та по колишній Югославії – були абсолютно новими, без жодного прецеденту».
Чи зможе Міжнародний кримінальний суд змінити ситуацію?
Ситуація сьогодні інша: у 2002 році був створений Міжнародний кримінальний суд (МКС) як постійний орган на зміну ad hoc трибуналам.
Він також, здається, налаштований продемонструвати свою силу, висуваючи обвинувачення у воєнних злочинах проти президента Росії Володимира Путіна та прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу.
Але Найс скептично ставиться до того, що це коли-небудь призведе до обвинувальних вироків, стверджуючи, що конфлікти в Україні та Газі, ймовірно, завершаться політичними угодами.
«Урегулювання майже напевно включатиме, як перший пункт, що президента Путіна або прем’єр-міністра Нетаньягу не будуть судити за будь-які звинувачення», – сказав він.
Найс додав, що жорстка критика МКС з боку адміністрації Трампа також може послабити його здатність функціонувати – і що набагато кращим підходом було б зосередитись на використанні національних судів.
Боснійська мусульманка біля надгробного каменю у Меморіалі геноциду в Сребрениці, Поточари, Боснія і Герцеговина
Насправді боснійські суди винесли більше вироків за геноцид та інші злочини у Сребрениці, ніж Гаазький трибунал. Наразі вони засудили 27 колишніх членів боснійсько-сербських сил за злочини, скоєні в Сребрениці, у тому числі 14 – за геноцид.
Ді Джованні, яка працювала журналісткою у Сребрениці під час геноциду, погоджується, що національні суди можуть відігравати ключову роль.
«Україна інша, бо, перш за все, в Україні є досить потужна судова система, – сказала вона. – Місцеві суди в Україні, ймовірно, сильніші через федеральний устрій Боснії після війни. Тобто, у Боснії – одна з найменш дієвіших систем у світі».
Українська влада заявляє, що висунула 679 обвинувачень у воєнних злочинах і винесла 188 вироків.
Ця робота отримала підтримку завдяки досвіду та експертизі, здобутим у міжнародних установах, як-от МКС. «Багато прокурорів, які сьогодні працюють в Україні, брали участь у міжнародному правосудді в Камбоджі та Сьєрра-Леоне. За 30 років після Сребрениці ми багато чого навчилися», – сказала Ді Джованні.
Що дає надію
Ще одним важливим здобутком за цей час стало застосування універсальної юрисдикції, коли злочини, скоєні в одній країні, розглядаються в судах іншої.
У червні 2025 року німецький суд засудив сирійського лікаря Алаа Мусу до довічного ув’язнення за тортури в’язнів під режимом президента Башара Асада.
Ми збираємо докази воєнних злочинів, поки війна ще триває. Це дуже відрізняється від 1995 року… Тоді свідчення брали лише після завершення війниЖанін Ді Джованні
У квітні організація Ді Джованні The Reckoning Project допомогла українцю пред’явити звинувачення у аргентинському суді проти ідентифікованих та неідентифікованих росіян за його катування.
Вона зазначила, що головним уроком стало важливість раннього збору доказів – і саме це вже робиться в Україні.
«Ми збираємо докази воєнних злочинів, поки війна ще триває.
Це дуже відрізняється від 1995 року… Тоді свідчення брали лише після завершення війни».
Це – дає надію на справедливість у таких місцях, як Буча в Україні, де, за даними правоохоронців, свідків, розслідувачів, російські війська вбили сотні мирних жителів. Україна звернулася до МКС з проханням розслідувати підозрювані воєнні злочини.
Понівечені рештки російської військової техніки на дорозі в місті Буча, неподалік Києва, 1 березня 2022 року
Але, ймовірно, це вже запізно для Нермина Чатича у Сребрениці.
Його брат Ніхад «Ніно» Чатич був журналістом і зробив останній репортаж зі Сребрениці перед тим, як місто було захоплене боснійсько-сербськими військами.
«Сребрениця перетворюється на найбільшу бійню. До лікарні постійно прибувають поранені й загиблі, – сказав він у своєму останньому репортажі перед зникненням. – Чи є у світі хтось, хто може прийти і побачити трагедію, що розгортається у Сребрениці, і її людей?»
«Ніно» приєднався до тисяч, які тікали в гори, сподіваючись дістатися безпеки за майже 100 кілометрів, але його вже ніколи не бачили.
Через тридцять років 11 липня у Сребрениці поховають ще сім тіл.
Родини приблизно 1 200 жертв Сребрениці, чиї тіла досі не знайдені, продовжують шукати справедливості. Так само, як і Нермин Чатич.
Більш ніж за тисячу кілометрів на схід українці дивляться на це і замислюються, чи вдасться їм уникнути такої ж долі.
Дивіться розслідування Дмитра Джулая про російську окупацію Бучі:
Геноцид і його ознаки у діях Росії проти України
Під час широкомасштабної війни Росія вчиняє щодо громадян України усі види злочинів, які можуть підпадати під визначення геноциду, вважають правники, дослідники геноцидів і правозахисники.
А саме:
- оголошення намірів про знищення українців: президент Росії і представники російської влади неодноразово заявляли, що українців як етносу «не існує», що це «штучно створена» нація, і тих, хто так не вважає, «треба знищити», а України і українців не повинно існувати у майбутньому;
- публічні заклики до знищення українців;
- цілеспрямовані обстріли систем життєзабезпечення населення та закладів охорони здоров’я України з метою позбавити людей електроенергії, водопостачання, зв’язку, медичної допомоги та інших засобів для життя;
- переслідування і знищення на окупованих територіях людей із проукраїнською позицією;
- винищення інтелігенції: учителів, митців, людей, які є носіями української культури та виховують інших у ній;
- запровадження в освітніх закладах на окупованих територіях системи навчання та виховання, націленої на зміну ідентичності дітей;
- депортація дітей без батьків до Росії з метою зміни їхньої ідентичності;
- вилучення та знищення із бібліотек українських книг, пограбування музеїв та цілеспрямоване викрадення артефактів, що вказують на давню історію українців.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році.
Країни-учасниці Конвенції, а їх на сьогодні 149, мають запобігати актам геноциду і карати за них під час війни та в мирний час.
Конвенція визначає геноцид як дії, що здійснюються із наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову, релігійну, етнічну групу як таку.
Ознаки геноциду: вбивство членів групи або заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на знищення групи; запобігання дітонародженню та насильницька передача дітей з однієї групи до іншої; публічне підбурювання до вчинення таких дій.