Сергія Тихановського випустили з білоруської в’язниці 21 червня. За перші тижні на волі колишній політичний в'язень і один з лідерів протестів 2020 року встиг зробити низку гучних заяв, чим спричинив дискусії на різних майданчиках. У розмові з Білоруською редакцією Радіо Свобода він розповів, якими побачив білорусів через п'ять років після свого арешту і що буде робити далі.
– Найгучніша ваша заява, яка наробила багато галасу, – про збір 200 тисяч євро. А потім трохи засмучена заява про те, що мало пожертвували. Скільки на цей час пожертвували й що ви мали на увазі?
– Почнімо з того, що ми всі, коли перебували у в’язниці там, ми чекали якихось постійних дій, якихось новин. Іноді вони якось просочувалися. Ми це сприймали як якусь боротьбу за нас, розуміли, що нас там не забули. Дізнавалися про якісь санкції.
І вони (політв’язні – ред.) там чекають зараз, я вас запевняю, того, що тут білоруси будуть діяти активно. Я з цим вийшов теж, з цим настроєм й зіткнувся з тим, що білоруси 5 років тут, вони діяли, але того заряду, того запалу, тієї енергії, яка була в 2020 році, коли нас називали «неймовірними», коли я відчував крила прямо за спиною… У мене зараз такого відчуття немає.
Але ось дійсно той настрій, який мав у 2020 році, я його проніс через в'язницю кожен день. Він не згас. І я вийшов, а у мене точно такий настрій, точно така рішучість, ні краплі не менше.
І тут я виходжу, а ви вже не такі, розумієте?
І тут я виходжу, а ви вже не такі, розумієте? Ви повинні й мене зрозуміти, і зрозумійте ось тих політв'язнів, які вийдуть, вони теж будуть від вас очікувати і вони теж відчують якесь розчарування. Не треба нас в цьому звинувачувати, що ми розчаровуємося, а ви насправді боролися і допомагали. Ніхто ж це не заперечує.
Ми сьогодні в офісі у Світлани Тихановської з командою обговорювали цю проблему, і я їм сказав: «Друзі, дивіться, тут же питання навіть не про гроші. Ви візьміть людину, яка виходить, треба, щоб хтось був закріплений за нею за руку прямо. Йому не потрібні гроші, йому потрібно, щоб за руку... Щоб він не залишився один».
Треба людину, поки вона не соціалізувалася до кінця, політв'язень, треба з нею бути поруч, бути поруч кожен день, кожну хвилину.
– Сергію, ви казали, що через три тижні буде щось, що всі побачать, ваші перші дії. Можете щось розповісти про це? Які у вас плани взагалі, що ви хочете робити?
– Я думаю, що в цілому поки що зарано мені якісь плани озвучувати. Через три тижні те, що я говорив, якщо ми зберемо кошти. Ми ще їх поки не зібрали. Тобто в цьому, зокрема, і був сенс. Тобто якщо ви не допомагаєте, якщо немає такої можливості, немає довіри, то, відповідно, і не може бути таких швидких рішень, які ви чекаєте.
Якщо немає такої можливості, немає довіри, то і не може бути таких швидких рішень, які ви чекаєте
Це не було падіння режиму Лукашенка. Це лише один з ударів. Ну не це, значить, інше буде. Якщо немає можливості зібрати ці кошти, значить я їх буду знаходити. Я зараз спілкуюся з фондами різними, працюю з дипломатами в цьому напрямку.
Я знайду кошти все одно. І я знайду ще кошти допомагати білорусам, яким важко тут з житлом, з роботою, ще з чимось. Я буду їм допомагати.
– Ви, як я розумію, багато думали за ґратами про те, що з вами сталося в 2020 році. Чи змінили б ви щось у своїй діяльності навесні 2020 року?
– Я, чесно кажучи, думав, що нічого не міг зробити. Бачите, мене просто превентивно, як і всіх інших лідерів, як і наших білоруських політиків, Статкевича, Северинця і блогерів, просто превентивно закрутили і все, і прибрали, прибрали просто з інформаційного поля.
Щоб ніяка інша інформація там не просочувалася, щоб заткнути роти, щоб позбавити лідерів.
– Ви надзвичайно активні після звільнення. Навіть Лукашенко це помітив, сказав: «Дивіться, його випустили – плаче». Ви вважаєте, що ця ваша активність, те, що ви говорите, не може нашкодити звільненню інших відомих політв’язнів: Бабарика, того ж Северинця, Статкевича? Можливо, Лукашенко просто буде боятися, що вони почнуть робити те ж, що і ви?
– Ну, всі політв'язні, які виходили, вони теж давали інтерв'ю. Тобто, які проблеми? Ба більше, я зараз таку діяльність веду, в тому числі й з європейськими дипломатами, я їм пояснюю, як вони можуть вплинути на те, щоб якомога швидше вийшли білоруські в'язні, всі.
Тому тут я думаю, що моє звільнення навпаки стане тригером до звільнення всіх політв'язнів. На додаток, взаємини американців зараз з режимом, вони ж тривають, вони не зупинилися.
В'язниця мене не зламала, мій вогонь не згас і він тільки буде горіти ще яскравіше
Зараз же, бачите, там заяви звучать: «Ми тепер чекаємо відповідних кроків». Що вони там, про що вони говорили, яких кроків чекають, я не знаю цих деталей, але скоро ми дізнаємося.
Якщо режиму це невигідно і він хотів, щоб я мовчав, то я буду говорити. Я буду говорити в будь-якому випадку.
Я не можу мовчати. Такий запит у всіх. Що ж сталося? Як тебе звільняли? Що там з твоєю кримінальною справою? Там мільйон питань. І як я, я буду сидіти мовчати?
А щодо моєї гіперактивності, ну, якщо ви мене пам'ятаєте, у 2020 році, напередодні мого затримання, ви ж бачили, яка в мене була енергія. Ось точно така вона і залишилася.
В'язниця мене не зламала, мій вогонь не згас і він тільки буде горіти ще яскравіше.
– Ви вважаєте, що в усьому, що відбувається в Білорусі, винен тільки Лукашенко? Чи ще хтось?
– Ну, його друг Путін точно винен у цьому. Я навіть вам скажу, якби не Путін, у нас би у 2020 році могли б розколотися еліти. А тоді, коли вони бачать, що може початися збройний конфлікт, коли війська стоять на кордоні, звичайно, що ж ще може бути.
Білоруси вибирають між ось цим лайном з Лукашенком і якби не було війни
Люди боялися. Білоруси вибирають між ось цим лайном з Лукашенком і якби не було війни. Вони вибирають і думають, краще пересидіти, перечекати. І ось вони сидять там мучаться, ми сидимо з вами тут в еміграції, мучимося.
І ви говорите: «Хіба тільки один Лукашенко винен?» Та ні – всі ми винні. Ну, моєї провини може бути менше, ніж у когось, так, тому що я зробив все, що міг в 2020 році. Зараз я вийшов, збираюся активно діяти.
– Про що ви мріяли ці п'ять років, крім звільнення, перебуваючи в одиночній камері?
– Ще одна моя мрія поки що не здійснилася. Можливо, на Тутаку [білоруський фестиваль традиційної й сучасної культури] здійсниться мрія посмажити сало на багатті з цибулею. Ось таке просте, це така нав’язлива ідея. Бо сидиш у бетоні весь час. І ось весь час це пюре картопляне водянисте або там капуста якась кисла й перлова каша там ще. І все, там більше нічого немає. І так хочеться багаття, просто подивитися на вогонь… Ось цих речей дуже хочеться.
Й оскільки я один сидів, там в одиночних камерах небагато людей сидить. Звичайно, хотілося поруч або собаку, там, цуценя якесь. Коли я був на волі до 2020 року, такого у мене не було бажання. А ось у в'язниці сидиш і ось хочеться про когось піклуватися. Ну це через самотність розвивається бажання.
А також, що там, найголовніше, що я люблю – це кава. Я вже спробував. Тут, на жаль, немає Starbucks. Я попросив американських дипломатів, кажу: «Ну, будь ласка, може, десь поштою хоч кілограм?». Сказали: «Немає проблем».
І вже буду пити свою улюблену каву.
Форум